“Одні стріляють в нас, а інші душать цінами”: Про що говорять жителі фронтовий Мар’їнки

01

– Подивися, вони мені кухню спалили. Добре, що сам живий залишився, – розповідає Яків Лукич, житель Мар’їнки, який живе на самій передовій, в 250 метрах від позицій сепаратистів.

– У минулому році згорів сарай. Потрапили в мій двір з міномета. Коли наші солдати гасили полум’я, вони обстрілювали всіх з автоматів. Одна куля потрапила в мою корівку, яку ми виводили з хліва. В цьому році вже тричі снаряди з гранатомета потрапляли в мій двір. Один з них потрапив в дах кухні. Той загорівся. Дякую українським солдатам, що допомогли локалізувати полум’я.

77-річний дідусь живе в обстріляному будинку разом з дочкою-інвалідом. Переїжджати йому нікуди. Мар’їнська адміністрація майже не піклується про жителів приватних будинків. Та й фізично він не може пересуватися на чужій території. Кілька років тому Яків Лукич втратив зір. Тепер бачить тільки силуети. На своєму подвір’ї знає кожен сантиметр землі, кожен камінчик, тому може пересуватися більш-менш. Вийшовши на вулицю, він втрачається.
– Я десятиліття відпрацював на шахті “Трудовська”, яка зараз захоплена бандитами і звідки вони обстрілюють нас. Потім завів пасіку і не думав, що прийде час, коли моя земля буде під окупантом. А я немічний буду сидіти в погребі під час обстрілів. І думати, чи жива моя дочка, яка не встигла втекти зі мною. І лежить зараз в будинку.

Ще одна мешканка Мар’їнки, Анна, живе вулицею вище. Однак часто приходить до старого, гнівно звинувачує українську владу і спецслужби в бездіяльності.

– Я сама за Україну. Це моя країна. Але нинішня влада – це справжнісінькі сепаратисти. Одні стріляють в нас з Донецька. А інші душать цінами і нікчемністю з Києва. Скажіть мені, чому не можна було старого переселити в якесь інше місце? Він живе в самому пеклі, на лінії вогню. Все, що обходить наших хлопців, потрапляє в двір Лукичу. Чому для тих людей, які голосували за референдум, знайшлося місце в сусідньому Курахово? Вони ще й гроші отримують від нашої влади. А скільки сепаратистів приїжджають з Донецька в Курахово, щоб отримати соціальні виплати. Вони відкрито насміхаються над Києвом. Кажуть, що там лохи правлять. Де наші СБУ і поліція? Сидять по десять кілометрів від передової, жирують і отримують УБС. А працювати ніхто не хоче. Одні зрадники.

Нелегко живеться і бабці Антоніні. Вона вже зовсім немічна. Ледве ходить. Міни потрапили в будинок її сина. Приміщення останнього ремонту не підлягає. Під час обстрілу його контузило. Живуть на одну бабусину пенсію.
– Я переїхала сюди в вісімдесятих роках з Київщини. Повністю підтримую Україну. Але вона не хоче знати про мене. У 2014 році була поранена під час обстрілу. Чи не отримала ніякої компенсації. Будинок майже весь розбитий. Під час останнього обстрілу ледве встигла до підвалу втекти. Соціальні служби до нас не приходять. Місцева влада каже, що будинки приватного сектора не підлягають відновленню за її рахунок. Тільки комунальні. У мене вже серце болить. Скільки я повинна так терпіти?

Михайло Ухман 112 Україна

Напишите нам!

 

×