Відкритий лист Президенту України Петру Порошенку стосовно ситуації навколо Висновку Венеційської комісії щодо мовних положень Закону України «Про освіту»

відкритий лист

Голова ГО Інститут Миру” Максим Ленко долучився до підписантів відкритого звернення до Президента України Петра Порошенка щодо ситуації навколо Висновку Венеційської комісії щодо мовних положень Закону України «Про освіту».

Шановний Петре Олексійовичу!

 Венеційська комісія у своєму Висновку щодо мовних положень Закону України «Про освіту» від 11 грудня 2017 р. визнала, що скасування  викладання предметів мовами меншин у базових та старших класах середньої школи «не є виправданим» й визнала необхідним «більш збалансований підхід» (п. 99). За висновком Комісії,  положення частини 4 статті 7 не забезпечує жодного рішення (стосовно можливостей викладання в базових та старших класах середньої школи) для мов, які не є офіційними мовами ЄС, зокрема для російської, як найбільш поширеної мови після державної, що «піднімає питання дискримінації» (п. 124). Комісія рекомендувала «замінити дане положення більш збалансованим і більш чітко сформульованим» (п. 125).

Стаття 7 суперечить ч. 4 ст. IV Декларації про державний суверенітет України від 16.07.1990, якою Україна гарантувала рівність перед законом усіх своїх громадян незалежно від національної приналежності та мови, ч. 1 ст. 3 Декларації прав національностей України від 01.11.1991, яка гарантувала   всім  народам  і  національним групам «право вільного користування рідними мовами  в  усіх  сферах суспільного життя,  включаючи  освіту», ст. 24 Конституції України , що забороняє дискриминацію за ознаками етнічного походження та мови, ст. 22 Конституції України, що не допускає «звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод», а також низці інших положень Основного Закону України  (ч. 3 ст. 10, ст. 11, ч. 5 статті 53 тощо).

Венеційська комісія зазначила також, що у статті 7 не зроблено винятку з принципу обов’язкової освіти державною мовою для приватної освіти, що суперечить ст. 13 Рамкової конвенції про захист національних меншин та частині 6 ст. 20 Закону України «Про засади державної мовної політики», й рекомендувала додати до ст. 7 положення щодо виключення приватних шкіл зі сфери застосування нових правил (п. 105).

Стаття 7 цілком ігнорує поняття «регіональна мова», що суперечить зобов’язанням України за Європейською хартією регіональних мов або мов меншин. Навіть в тих положеннях, де йдеться про можливість використання мов меншин поряд із державною, вона не встановлює ані суб’єктів прийняття рішень з цих питань, ані відповідних адміністративно-територіальних одиниць, ані необхідних критеріїв та процедур для імплементації нової системи застосування мов в освіті (п. 62).

Венеційська комісія звернула увагу на Рекомендацію Комітету Міністрів Ради Європи від 07.07.2010 стосовно початкового моніторингу України на предмет виконання Хартії, аби наша держава «забезпечувала право носіїв мов меншин на отримання освіти їхніми мовами, зберігаючи вже здобуті досягнення та існуючий передовий досвід в цій сфері» (п. 95). При цьому п. 46 Пояснювальної доповіді (офіційного тлумачення) до Європейської мовної хартії рекомендує державам-учасницям не допускати довільного підходу до вибору між альтернативними режимами захисту регіональних мов або мов меншин, а керуватися, за відсутності інших відповідних факторів, вибором більш «сильного» режиму захисту у випадку більшої чисельності і більшої регіональної однорідності носіїв відповідної мови.

За Висновком Венеційської комісії, наявність або відсутність у носіїв конкретної мови «етнічно спорідненої держави», відповідно до застосовуваних європейських стандартів, не може служити підставою для диференціації їх статусу всередині країни (п. 110). Тобто посилання на «мову агресора» стосовно мовних прав громадян України, в принципі не прийнятнє, оскільки не відповідає європейським стандартам. Вказавши на конституційні (ст. 10) гарантії «вільного розвитку, використання і захисту російської мови», Комісія висловила сумнів щодо правомірності «розгляду історичного чинника» як виправдання менш сприятливого режиму відносно російської мови, запровадженого статтею 7 (п. 112).

Венеційська комісія відзначила безпідставність апелювання до низьких рейтингів успішності при зовнішньому незалежному оцінюванні державною мовою як аргументу для переведення шкіл національних меншин на українську мову навчання: адже, як встановила Комісія,  успішність за результатами ЗНО в системі російськомовної середньої освіти не є нижчою, ніж в україномовних школах (п. 98).

Комісія також звернула увагу на рекомендації Консультативного комітету Рамкової конвенції щодо необхідності гарантування збереження мереж місцевих шкіл з викладанням мовами меншин та безперервності освіти мовами меншин від дошкільного рівня до рівня вищої освіти. У цьому контексті, згідно з рішенням Європейського суду з прав людини «Кіпр проти Туреччини» від 10 травня 2001 року (Заява №  25781/94),  невиконання вимог щодо безперервності освіти грецькою мовою на рівні середньої школи було визначено як «заперечення суті права на освіту, захищеного Статтею 2 Протоколу № 1 до ЕКПЛ» (п. 100).

Як відзначила Венеційська комісія, в світлі зобов’язань України за Рамковою конвенцією (ст. 5), Європейською мовною хартією (Преамбула) та статтею 11 Конституції України, «школи меншин також відіграють важливу роль як культурні центри та активні промоутери культурної спадщини меншин» (п. 101), «традиційні школи меншин мають розглядатися як частина історичної спадщини України і тому їм має бути дозволено продовжувати функціонування у традиційний спосіб, за умови забезпечення потужного зростання якості викладання української мови» (п. 102).

Важливо відзначити, що Законом України «Про освіту» не скасовано чинність  Закону України «Про засади державної мовної політики», який визначає порядок застосування мов в Україні й встановлює, що саме з його норм «мають виходити інші правові акти, що визначають особливості використання мов у різних сферах суспільного життя» (ст. 4). Згідно з останнім, «Кожен має право вільно визначати мову, яку вважає рідною, <…> а також визнавати себе двомовним чи багатомовним і змінювати свої мовні уподобання» (ст. 3), «вільний вибір мови навчання є невід’ємним правом громадян України» (ч. 1 ст. 20), держава гарантує громадянам України право отримання освіти регіональними мовами або мовами меншин через мережу навчальних закладів всіх рівнів та форм власності (ч. 2 та 6 ст. 20).

Венеційська комісія визнала, що:

-нормативний текст статті 7 принципово відрізняється від того тексту, щодо якого проводилися перемовини з організаціями меншин (п. 53).Тим самим порушено вимогу ч. 4 ст. 7 Європейської мовної хартії, щоб держави-учасниці, «визнаючи свою політику щодо регіональних мов або мов меншин, враховували потреби та побажання тих груп населення, які користуються цими мовами» (п. 61).

-норми, які набрали законної сили, значно зменшують можливості навчання мовами меншин, а також те, що це є непропорційним втручанням в існуючі права меншин (п. 120).

Втім, високі офіційні особи України, зокрема Голова Верховної Ради України А.Парубій (http://rada.gov.ua/news/Top-novyna/152723.html), Міністр закордоних справ України  П. Клімкін (http://www.kmu.gov.ua/control/publish/article?art_id=250491794), а також профільне Міністерство освіти і науки України в своєму прес-релізі від 11.12.2017 щодо опублікованого Висновку Венеційської комісії заявили, що внесення змін до статті 7 не передбачається. Більше того, міністр П. Клімкін офіційно заявив, що прийнятий 05.09.2017 «Закон “Про освіту” аж ніяк не порушував жодних норм Європейського Союзу» (http://www.kmu.gov.ua/control/publish/article?art_id=250491794).

Таким чином, йдеться про намір не тільки залишити незмінною статтю 7, а й далі законодавчо посилювати різний режим як для різніх категорій громадян України, так и для їх відповідної мови, що порушує антидискримінаційні ст. 14 Європейської конвенції з прав людини та ст. 1 Протоколу 12 до неї, ст. E ч. V Європейської соціальної хартії, ст. 26 і 27 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, ч. 2 ст. 2 Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права, ст. 4 Рамкової конвенції про захист національних меншин, п. 2 ст. 7 Європейської хартії регіональних мов або мов меншин, п. 2. ст. 4 Угоди про асоціацію між Україною та Європейськім Союзом та ін.

Нарешті, представники влади України ігнорують рекомендацію Венеційської комісії переглянути п. 18 ст. 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про освіту» та «визначити, шляхом консультацій з представниками меншин, більш реалістичний перехідний період» (п. 82), маючи на увазі його подовження, для імплементації мовних положень Закону.

Зважаючи на вищевикладене, вважаємо за необхідне ініціювати перегляд Верховною Радою України, із залученням до консультацій повноважних представників національних меншин, статті 7 у руслі рекомендацій Венеційської комісії, відповідно до Конституції  України, міжнародно-правових зобов’язань України, поваги до здобутих меншинами прав, зокрема:

– скасування дискримінаційних положень статті 7 щодо регіональних мов або мов меншин, які не є офіційними мовами ЄС;

– скасування заборони навчатися рідною мовою для громадян України, які належать до національних та мовних меншин; збереження національних шкіл із традиційним навчанням російською, іншими мовами національних меншин України;

– доповнення статті 7 положенням про виключення приватних шкіл зі сфери застосування нових правил.

  Також вважаємо за необхідне виконання рекомендації Венеційської комісії  щодо внесення змін до п. 18 ст. 3 Кінцевих та перехідних положень Закону України «Про освіту» з метою подовження перехідного періоду для імплементації тих мовних положень зазначеного закону, які не суперечать Конституції України, міжнародно-правовим зобов’язанням України та Висновку Венеційської комісії.

Алексєєв Володимир Геннадійович

народний депутат України II та III скликань,

екс-заступник Голови Державного комітету України

у справах національностей та релігій 

 

Григоріченко Петро Дмитрович

Президент Всеукраїнської спілки громадських

організацій «Конгрес Ромен України»

 

Єфимищ Надія Михайлівна

Президент Спілки уральських народів України

 

Доктор Забарко Борис Михайлович

Голова Всеукраїнської асоціації євреїв – колишніх в’язнів

гетто і нацистських концтаборів

 

Кожара Леонід Олександрович

екс-Голова ОБСЄ,

екс-Міністр закордонних справ України,

Голова Політичної Партії «Соціалісти»

 

Ленко Максим Олександрович

Голова ГО «Інститут миру»

 

Найман Олександр Якович

виконавчий директор ГО «Академія історії

та культури євреїв ім. Шимона Дубнова»,

кандидат політичних наук

 

Піляєв Ігор Славович

доктор політичних наук,

експертний секретар Постійної делегації

Верховної Ради України в ПАРЄ в 1995-2005 рр.

 

Плотніков Олексій Віталійович

доктор економічних наук, професор,

член Комітету ПАРЄ з питань рівності

та недискримінації у 2010-2012 рр.

 

Погребинський Михайло Борисович

директор Київського центру

політичних досліджень та конфліктології

 

Тагієв Ровшан Сурхаєвич

Голова ГО «Асамблея Національностей України»,

Президент Об’єднаного конгресу азербайджанців України 

 

Товт Михайло Михайлович

Почесний голова Демократичної спілки угорців України

 

Шульга Микола Олександрович

доктор соціологічних наук, професор,

член-кореспондент НАН України

Напишите нам!

 

×